23-річна Тетяна вже шість років служить у лавах ЗСУ. Нині вона — начальник групи контролю бойового стресу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Про вибір стати військовослужбовицею, шлях у війську та допомогу бійцям вона розповіла джерелу.
Рішення не було спонтанним. У сім’ї не було військових, але ще в 10 класі вона чітко знала, що бачить себе у війську. Коли бачила військового на вулиці, відчувала гордість. Це були люди, на яких хотілося рівнятися: їхня поведінка, форма, досвід. Вона готувалася морально й фізично. Ще більше захотіла стати військовою після дня відкритих дверей у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. На вибір також вплинули події АТО та ООС.
Військовий шлях розпочався з навчання в академії у 2020 році. Будучи курсантом другого курсу, вона зустріла повномасштабне вторгнення РФ. «Насправді було нелегко. Напередодні я читала новини й усвідомлювала, що рано чи пізно все почнеться. Найбільше тоді переживала, звісно, за своїх рідних. Перші три місяці було важкувато морально. Мені 19 років, у мене 24/7 зброя, каска та автомат у руках, а ще — залучення до поховань наших героїв».
Після випуску було багато варіантів служби. Під час розподілу вона обрала 128 ОГШБр. «Мені було відомо, що вона має тривалу історію та багаторічний бойовий досвід. Тому я зробила висновок, що в бригаді досвідчене й організоване управління». У бригаді почала службу в одному з гірсько-штурмових батальйонів на посаді заступника командира з МПЗ. Після скорочення таких посад продовжила службу в стрілецькому батальйоні. Від березня 2026 року вона — начальник групи контролю бойового стресу. До цього була старшим офіцером групи та офіцером.
Як розпізнають бойовий стрес і чим допомагають
Група постійно оцінює психологічну обстановку в підрозділах, визначає ознаки бойового стресу, панічних реакцій та інших станів, які впливають на виконання завдань. Надає першу психологічну допомогу в межах компетенції і за потреби скеровує до пункту психологічної допомоги бригади. Проводить психоедукацію. Підходи підбирають залежно від ситуації в підрозділі.
«Кожен військовослужбовець по-різному реагує на негативний психічний вплив». Серед найпоширеніших ознак — психоемоційне виснаження: емоційна нестабільність, фізична втома та самоізоляція навіть від побратимів.
«Я б сказала, що в більшості випадків військовий не завжди розуміє, що переживає бойовий стрес. Особливо це характерно для військовослужбовців після тривалого перебування в бойових умовах, коли він чи вона звикає працювати на межі своїх можливостей і сприймає втому, дратівливість чи емоційну відстороненість як нормальну реакцію на ситуацію». Важливо звертати увагу на зміни в поведінці, а не лише на слова. Сигнали: різка зміна настрою та поведінки, підвищена дратівливість, замкнутість, втрата інтересу до спілкування з побратимами, постійне відчуття втоми, порушення сну та втрата або набір ваги.
«Якщо чесно, звичайного дня у війську не буває». Планування є, але завдання можуть з’явитися будь-коли. Робота з підрозділами починається зі знайомства. Їй подобається працювати з метафоричними картами «Емоції» або «Загальна колода» МАК 4.5.0. Добре працює й арттерапія: спочатку чують «ой, як ми давно не малювали», а наприкінці заняття реакція змінюється.
Із відверто зневажливим ставленням до себе вона не стикалася. З упередженими думками на кшталт «жінкам не місце в армії» стикалася і під час служби, і в цивільному житті. «Я ставлюся до цього спокійно. Кожна людина має право на власну думку». Для неї важливіше доводити професійністю.
Мотивація жартома — контракт до 2029 року. Серйозно — результати роботи, сім’я та військовослужбовці, з якими працює. Після війни, каже вона, психологам ще багато роботи: потрібні декомпресія та підтримка для адаптації. Особисто хоче побачити сонячне Мукачево і повернутися туди разом із хлопцями, з якими пройшла цей шлях. «Хочеться, щоб ми нарешті могли просто жити — без постійного відчуття війни, без бойових завдань і тривог».