11 жовтня 1961 року в московських «Лужниках» захисник київського «Динамо» Василь Турянчик за п’ять хвилин до фінального свистка забив «Торпедо» гол ударом через себе після кутового Валерія Лобановського. Нічия відірвала киян від головного конкурента; за тиждень клуб уперше став чемпіоном СРСР. Автором того м’яча був 26-річний футболіст із Чинадійова на Мукачівщині.
Типовий випадок тієї доби виглядав так. Обласний клуб помічає здібного юнака. Столична команда, яка провалила старт сезону, кличе відразу кількох закарпатців. Двоє їдуть без вагань. Третій не хоче кидати ужгородський «Спартак» і навіть пише про це в газету. Далі — або залишитися в класі «Б», або прийняти виклик великої ліги. Турянчик обрав друге. Нижче — як саме цей шлях склався і що від нього лишилося в краї.
Для читача з Ужгорода й області це не лише київська клубна легенда. Це історія про те, як місцева школа гри вивела земляка в компанію Лобановського, Йожефа Сабо й Віктора Маслова — і як після золотих сезонів він повернув досвід у Мукачево, Іршаву й ужгородську «Говерлу».
Хто був Василь Турянчик
Василь Юрійович Турянчик народився 17 квітня 1935 року в Чинадійові, тоді ще в складі Чехословаччини. Зріст — 178 см, амплуа — захисник і опорний півзахисник. Помер 31 березня 2022 року в Мукачеві на 87-му році життя.
Футбол почався біля меблевої фабрики: з 1949-го він грав у юнацькій «Червоній зірці», потім в мукачівській «Іскрі». Першим наставником був заслужений тренер України Карой Сабо, який ставив техніку вище грубої сили. У 1953-му Турянчика взяли до збірної школярів Закарпаття. Уже наступного сезону його побачили в ужгородському «Спартаку», де головним був Михайло Михалина — теж виходець із краю й попередник по київському «Динамо».
Далі була армійська служба у львівських ОБО та СКА: десятки матчів, перший дорослий досвід проти сильніших суперників. Після демобілізації він повернувся в ужгородську команду (тоді її називали ще й «Верховиною»). Саме звідси в 1959-му, коли «Динамо» йшло внизу таблиці, до Києва забрали трьох закарпатців: воротаря Андрія Гаваші, 19-річного Йожефа Сабо і 24-річного Турянчика. В інтерв’ю виданню «Факти» він згадував: у столицю вони потрапили одного дня з Валерієм Лобановським.
Поширена помилка виглядає просто: прізвище «Турянчик» зводять до короткої довідки «захисник «Динамо», 12 голів». Ззовні це схоже на повну біографію. Закінчується тим, що з картини зникає Закарпаття — школа Сабо, «Спартак», відмова від московського ЦСКА після армії і повернення тренувати дітей в Іршаві. Правильно дивитися інакше: велика ліга стала наслідком місцевої підготовки, а не її заміною.
Роки в «Динамо» та єврокубки
У чемпіонатах СРСР за киян Турянчик провів 308 матчів і забив 12 голів. Це 11 сезонів, з 1959-го по 1969-й. Чемпіонські титули — 1961, 1966, 1967 і 1968 роки; Кубок СРСР — 1964 і 1966-й; срібло — 1960, 1965 і 1969-й. Тричі входив до списку «33 найкращих»: під першим номером у 1966-му, під третім у 1962-му та 1967-му. У 1967-му його визнали найкращим футболістом УРСР, у 1968-му — разом із Володимиром Мунтяном. Звання заслуженого майстра спорту отримав 1967 року.
Роль у команді була ширша за позицію «центральний захисник». За Віктора Маслова його змістили глибше в півзахист. Тренер називав цю функцію «хвилерізом»: зупинити атаку суперника, відібрати м’яч і одразу почати власну хвилю. Офіційний сайт київського «Динамо» описує його як капітана, універсала й автора знакових м’ячів. Капітанську пов’язку він носив у другій половині 1960-х, орієнтовно з 1965-го по 1969-й.
У єврокубках покоління Турянчика було першим для клубу. На його рахунку 10 матчів і 1 гол. Той гол він забив 29 листопада 1967 року в Хожуві «Гурніку» з Забже в 1/8 фіналу Кубка чемпіонів: рахунок став 1:0, гра закінчилася 1:1. Найрезультативнішим у лінії атаки він не був і не міг ним бути за амплуа. Цінність була інша: читати гру, тримати центр і в потрібний момент завершити атаку, як у півфіналі Кубка СРСР 1966-го проти мінського «Динамо».
| Турнір | Результат | Роки |
|---|---|---|
| Чемпіонат СРСР | золото / срібло | 1961, 1966–1968 / 1960, 1965, 1969 |
| Кубок СРСР | переможець | 1964, 1966 |
| Єврокубки | 10 ігор, 1 гол | серед них — «Гурнік», 1967 |
| Список «33 найкращих» | 1-й і 3-й номери | 1966; 1962 і 1967 |
Джерело: офіційний сайт ФК «Динамо» Київ, сторінки історії клубу, дані станом на 2025–2026 роки.
Як людині з Чинадійова вдалося втриматися в еліті, де тон задавали московські клуби? Не через протекцію столиці, а через універсальність і характер. Після армії його намагалися залишити в ЦСКА. Він відмовився. У Києві спочатку грав на різних позиціях, не вимагаючи «своєї» точки на полі. У 1961-му переніс жовтяницю — лікарі радили завершувати. Він повернувся і забив той гол «Торпедо». Правило тут просте: вихідця з регіону тримає не разовий талант, а здатність міняти роль під тактику команди.
Тренерська робота і повернення на Закарпаття
Після Києва Турянчик не затримався в великому місті. Короткий епізод у групі підготовки «Динамо», відмова грати ще кілька сезонів за львівські «Карпати» — і 1971 рік уже в ужгородській «Говерлі»: спочатку як гравець (44 матчі, 3 голи), того ж сезону — як головний тренер головної команди області.
Далі робота йшла ближче до поля, ніж до кабінету чемпіонів.
- 1971–1978 — відділення школи ужгородського «Спартака» в Мукачеві: набір і постановка гри підлітків, а не погоня за швидким результатом дорослої команди.
- 1979–1984 — футбольна школа в Іршаві: той самий «хвилеріз» уже як методика для хлопців з районного центру.
- 1985–1987 — помічник у мукачівському «Кераміку»; 1997–1999 — головний тренер «Карпат» Мукачево.
- З кінця 1990-х — тренер, начальник команди, згодом віцепрезидент ужгородського клубу, який змінював назви з «Говерли» на «Закарпаття».
Закінчив Київський інститут фізичної культури, тож тренерська робота спиралася не лише на пам’ять капітана. Жив у Мукачеві, навідувався в Чинадійово. Великих міст, за оцінкою клубної історії «Динамо», не любив. Спортивну діяльність завершував уже як функціонер обласного клубу, а не як запрошений спеціаліст ззовні.
Спадщина земляка у футболі краю
Вплив вимірюється не кількістю встановлених бюстів. У Мукачеві стадіон СОК ДЮСШ від 4 червня 2023 року носить ім’я Василя Турянчика; церемонію відкриття поєднали з матчем Кубка Закарпаття. На цьому ж полі проводять ветеранські турніри. У квітні 2025-го тут удруге зіграли меморіал його пам’яті: переміг ФК імені Василя Турянчика з Мукачева, друге місце взяв «Берегвідейк», третє — «Карпати» з Воловця. На нагородження приїжджали голова Закарпатської асоціації футболу Іван Дуран і колишній капітан київського «Динамо» Анатолій Дем’яненко; був присутній син Юрій Турянчик.
Ветерани Мукачева грають під назвою «Карпати» імені Василя Турянчика. У серпні 2025-го в Кубку України дебютував онук Марк Турянчик — центральний захисник, як і дід. Ланцюг «Чинадійово — Ужгород — Київ — знову Мукачево» не обірвався на архівній світлині 1960-х.
Часті запитання
Хто був Василь Турянчик і як чинадійовець опинився рядом із легендами? Вихованець фабричної команди й ужгородського «Спартака», якого 1959 року разом із Гаваші та Сабо забрали в «Динамо» під час провального старту сезону. В один день із ним у клубі з’явився Лобановський. Далі — 308 матчів чемпіонату й капітанська пов’язка.
Яку роль він мав у єврокубках і чи був бомбардиром? 10 матчів, 1 гол — у Польщі «Гурніку». Найкращим снайпером команди не був. Його місце — опорна зона Маслова, відбір і перший пас, інколи вирішальний удар, як у Кубку СРСР 1966-го.
Як у середині XX століття закарпатцю прокласти шлях в еліту, де домінувала Москва? Через обласний клуб, армійську команду Львова й відмову від ЦСКА. Київська модель тоді вже шукала гравців у регіонах. Універсальність виявилася дорожчою за «чисту» позицію нападника, про яку мріяли хлопці на чинадіївському лузі.
Що лишилося в спортивній культурі краю? Іменний стадіон ДЮСШ у Мукачеві, ветеранський клуб і щорічний меморіал наприкінці квітня, робота в школах Ужгорода, Мукачева й Іршави, присутність родини в сучасному футболі. Окремого великого музею однієї постаті немає: пам’ять тримають поле, турнір і клубна історія.
Що це означає для вас
Якщо хочете перевірити факти, а не переказувати чужі списки голів, почніть з трьох адрес. Закарпатська асоціація футболу працює в Ужгороді на площі Народній, 4, кабінет 582; голова — Іван Дуран, довідковий телефон асоціації в реєстрі УАФ — (03122) 3-45-87, сайт — zaf.org.ua. Там уточнюють календар обласних і ветеранських турнірів, зокрема квітневого меморіалу Турянчика.
Стадіон СОК ДЮСШ імені Василя Турянчика — у Мукачеві. Сама школа розташована на вулиці Олександра Духновича, 93; міська рада вказує телефон +380 (99) 093-55-72. Матчі ветеранів і дитячі турніри оголошують через асоціацію та міські спортивні відділи. Історичний контекст — не лише 1960-ті в Києві — можна подивитися в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького (Ужгородський замок, вулиця Капітульна, 33). Працює з вівторка по неділю з 9:00 до 17:00, понеділок — вихідний. У фондах музею вже показували виставки з історії крайового футболу: афіші, вимпели, нагороди, зібрані ще Василем Федаком.
Практичний порядок для сім’ї, яка в суботу хоче «побачити спадщину», а не прочитати ще одну біографію: спершу сторінка історії на сайті «Динамо» — щоб звірити роки й титули; потім квітневий турнір у Мукачеві або матч на іменному стадіоні; якщо лишиться час — замок і музейна експозиція про футбол краю від кінця XIX століття. Так шлях Турянчика читається повністю: від чинадіївського двору до капітана золотого «Динамо» і назад, на поле, яке тепер носить його прізвище.