«Я ще з дитинства хотів до війська, але так склалися обставини, що раніше не міг собі цього дозволити», — сказав командир відділення обчислення самохідного артилерійського дивізіону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Юрій із позивним «Кіт». Його історію опублікували на Facebook-сторінці бригади. Службу він розпочав у 2015 році, після контракту працював за кордоном, а з початком повномасштабного вторгнення повернувся з Польщі.
«У 2015 році на роботу принесли повістку. Дружина була проти й навіть заховала її від мене. Але я так хотів служити, що знайшов ту повістку. Поки вона була на роботі, я пішов до військкомату», — сказав військовослужбовець. Позивний «Кіт» з’явився завдяки дружині: вона подарувала футболку із зображенням тигра. Побратими пожартували, що тигр належить до котячих, але для Юрія він завеликий, тож чоловік став «Котом».
Повномасштабне вторгнення він зустрів у Польщі, де працював на підприємстві, яке виготовляло електротрансформатори. «Була четверта ранку, коли зателефонував побратим. Сказав: “Братику, у нас війна”. Я прийшов на роботу й одразу повідомив керівництву, що буду їхати обороняти свою країну. Вони поставилися до цього з розумінням, хоча, звичайно, їм було шкода втрачати працівника», — розповів Юрій.
Після повернення в Україну він знову став до строю 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Невдовзі підрозділ опинився на Запорізькому напрямку. «Бої тривали з ранку до ночі. У наших розрахунках половина хлопців була з бойовим досвідом, а половина — новобранці. Ми навчали їх прямо під час бойової роботи. Ворог дуже сильно тиснув кількістю, тому роботи було багато», — поділився Юрій.
Зараз він відповідає за відділення обчислення: підрозділ отримує дані про ціль, визначає координати, проводить розрахунки й передає їх артилерійському розрахунку. «Від моменту виявлення противника до ураження є лічені хвилини. Треба швидко визначити координати, внести їх у програму, провести розрахунок і передати дані гарматі. Час тут має величезне значення». За роки служби Юрій був на Луганському, Донецькому, Запорізькому та Херсонському напрямках, а також у Соледарі. Найважчим для нього залишився Херсонський напрямок.
«Там було дуже важко. Під час контрнаступу спали по дві-три години, і це вже вважалося багато. Але ніхто не говорив, що втомився чи хоче відпочити. Всі розуміли мету нашої роботи й рвалися до бою», — поділився чоловік. Попри роки служби Юрій хотів би й надалі залишатися у війську. Родина хоче, щоб після завершення бойових дій він повернувся до цивільного життя.