Перші безперечно слов’янські археологічні культури на землях сучасної України — празька, пеньківська й колочинська — складаються в середині–другій половині V століття, уже після гунських переселень кінця IV — середини V століття. Це важлива дата для етногенезу українців: до того на цих теренах жили інші індоєвропейські спільноти, а «готового» народу ще не було.
Нижче — етапи формування етносу в часовому порядку: що відбувалося, як довго тривало і що саме закріплювалося на кожному кроці. Окремо покажемо, де періоди накладаються, бо історія рідко йде рівною чергою.
Хто населяв нашу землю до українців
До слов’ян степ і лісостеп сучасної України були зоною індоєвропейських культур. Найраніший народ, чиє ім’я зафіксували писемні джерела, — кіммерійці, іраномовні вершники ІХ–VII століть до н. е. У VII столітті до н. е. їх змінили скіфи; Геродот у V столітті до н. е. описав Велику Скіфію від Дунаю до Дону. Скіфська доба на цих землях триває орієнтовно до ІІІ століття до н. е., після чого в степу посилюються сармати.
Паралельно з VII–VI століть до н. е. на північному узбережжі Чорного моря постають грецькі колонії, пізніше — римський вплив у Причорномор’ї. Це не «предки українців» у прямому сенсі. Це попередні шари населення й культури, з якими слов’яни згодом частково змішувалися.
Коли на східноєвропейські землі прийшли слов’яни
Давні слов’яни виходять на історичну арену в V–VII століттях. Візантійські й готські автори знають склавинів і антів; археологи співвідносять їх із празькою та пеньківською культурами. Прабатьківщину цієї хвилі обмежують Карпатами, Прип’яттю, Середнім Дніпром і середніми течіями Дністра й Південного Бугу.
Розселення триває приблизно два століття. Частина носіїв празької культури рушає на Віслу й на Балкани, частина лишається. На Волині, в Прикарпатті й на Київщині від кінця V століття простежують безперервність слов’янського населення. У VIII–Х століттях на цій основі складаються літописні племена: поляни, деревляни, волиняни, уличі, тиверці, сіверяни й білі хорвати.
Білі хорвати — ключ саме для нашого краю. Їхні осередки лежали обабіч Карпат; низинне Закарпаття в VIII–IX століттях уже мало густе хліборобське слов’янське населення. Без цієї ланки незрозуміло, чому пізніше край називали Руссю, хоч політично він довго був в іншому королівстві.
Як слов’яни стали українцями: Київська Русь
У ІХ–Х століттях споріднені племена консолідуються навколо Києва. Русь — уже не союз окремих громад, а держава з князівською владою, даниною, дружиною й зовнішньою політикою. Переломна дата культури — 988 рік, хрещення за князя Володимира Святославича: християнство стає державною релігією, з’являються церква, книжність, кам’яне будівництво.
Цей етап триває до середини ХІІІ століття як єдина політична система і довше — як спільний культурний код. Писемність і літургійна мова закріплюють самоназву «русь» для населення від Карпат до Дніпра. Водночас Русь — корінь, а не сучасна Україна: її територія ширша, еліта династична, а єдина «нація» в новітньому сенсі ще не сформувалася.
Для Закарпаття Русь — радше сфера впливу, ніж щільна адміністрація. Літопис фіксує похід Володимира на білих хорватів 992 року; відтоді за краєм закріплюється назва «Русь». Після смерті князя 1015 року угорський король Стефан І починає приєднання території, а на початку ХІІІ століття Угорщина контролює вже все Закарпаття.
Що сталося після розпаду Русі: литовсько-польська доба
У 1199 році Роман Мстиславич об’єднує Галич і Волинь. Галицько-Волинська держава тримає спадщину Русі на заході довше за Київ. У грудні 1240 року монголи беруть Київ; 1241-го плюндрують галицькі й волинські міста. Політична єдність східнослов’янських земель розпадається.
Далі землі входять у різні держави. Велике князівство Литовське протягом XIV століття збирає Київщину, Чернігівщину, Поділля. Після Кревської унії 1385-го і Люблінської 1569-го значна частина українських воєводств опиняється в Речі Посполитій. На цьому етапі потрібні вже не лише плем’я і віра, а стан, місто, церква й мова канцелярії — саме вони готують пізніше козацтво.
Закарпаття йде іншим коридором: до початку ХХ століття воно в складі Угорщини, потім Австрії й Австро-Угорщини під назвою Угорська Русь. Етнічно русини-українці Карпат лишаються частиною того самого масиву, що й галичани, навіть коли кордон королівства їх розділяє.
Який був найважливіший момент формування нації
XVII–XIX століття переводять етнос у політичну спільноту. У січні 1648 року Богдана Хмельницького обирають гетьманом на Запорозькій Січі; починається війна 1648–1657 років. Зборівський договір 8 серпня 1649-го визнає козацьку автономію в Київському, Брацлавському й Чернігівському воєводствах. Виникає Гетьманщина — держава з полковим устроєм, власним військом і столицею в Чигирині.
Козацька республіка не покрила всіх етнічних земель і не була сучасною нацією. Але вона дала досвід самоврядування й формулу «народ — військо — земля». У XVIII–XIX століттях цю пам’ять підхоплюють мова, школа, церква й література: з’являється модерна національна свідомість, уже не лише «руська віра» чи козацький стан.
Як етнос став нацією з державою
XX століття закріплює культурну спільноту політично. Українська Центральна Рада 1917 року проголошує Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918-го — її незалежність. Державність УНР не втрималася, але задала правову рамку. На Закарпатті 21 січня 1919 року Народні збори в Хусті ухвалили злуку з УНР; 8 січня того ж року в Ясінях постала Гуцульська республіка. Реалізувати злуку тоді не вдалося: край увійшов до Чехословаччини.
15 березня 1939 року Сойм у Хусті проголосив незалежність Карпатської України, державну мову — українську, прапор — синьо-жовтий. Угорські війська зайняли край за кілька днів. Після 1944–1945 років Закарпаття включили до УРСР; у січні 1946-го утворено Закарпатську область. Радянська республіка уніфікувала школу й адміністрацію, але не скасувала попередніх шарів ідентичності.
24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності; 1 грудня того ж року його підтвердив всеукраїнський референдум. Політична держава зафіксувала те, що століттями складалося як мова, церква, звичай і історична пам’ять.
Де етапи накладаються і затягуються
Хрещення 988 року не зробило село християнським за рік: двовір’я трималося століттями. Слов’янське розселення V–VII століть накладається на залишки сарматського й готського світу. Гетьманщина існує паралельно з польською владою на Правобережжі й угорською — за Карпатами.
На Закарпатті «затягування» найдовше: руська/українська культура тут є вже в середньовіччі, а спільна держава з рештою України приходить лише в ХХ столітті. Якщо шукати одну дату «народження українців», її немає. Є ланцюг, і випадання будь-якої ланки ламає пояснення.
Часті запитання
Які народи жили на землях України до слов’ян
У степу — кіммерійці, скіфи, сармати; на узбережжі — грецькі колонії й пізніше римський вплив. У лісостепу й на заході змінювалися землеробські індоєвропейські культури. Вони залишили археологічний шар, але не тотожні сучасному українському етносу.
Коли й звідки прийшли предки українців
Ядро — слов’яни V–VII століть між Карпатами, Прип’яттю й Середнім Дніпром. Частина їх розселяється назовні, частина лишається і дає літописні племена VIII–Х століть, зокрема білих хорватів Карпат.
Чим Київська Русь вплинула на українців
Вона дала державну рамку, християнство 988 року, писемність і назву «русь» для південно-західних земель. Без цього етапу немає ні галицько-волинської спадщини, ні пізнішої книжної культури.
Як із слов’янської спільноти утворилася українська нація
Через кілька фаз: племена раннього середньовіччя, руська народність Х–ХІІІ століть, життя в різних державах XIV–XVII століть, козацька держава й модерна свідомість XVII–XIX століть, політичні держави ХХ століття.
Як історія Закарпаття вписується в цей процес
Край ділить із рештою українських земель слов’янський шар і білохорватське коріння, але політично з ХІ–ХІІІ століть іде в Угорське království. Зв’язок не зникає: назва «Русь», мова, церква, спроби злуки 1919 і 1939 років і входження до УРСР, а з 1991-го — до незалежної України.