Артур Пройдаков — учитель української мови та літератури з Луганщини, який у 2021 році став переможцем національної премії Global Teacher Prize Ukraine, а у 2023-му першим серед українських педагогів увійшов до десятки найкращих учителів світу за версією Global Teacher Prize. Він народився 17 квітня 1990 року в Кадіївці, виріс у російськомовному середовищі, але свідомо обрав українську філологію й зробив мову не шкільною дисципліною, а живим простором ідентичності.
Сьогодні він викладає в школі «МрійДій Київ», очолює Освітню фундацію «МрійДій» як виконавчий директор і є автором книжки «Ну хто так робить?! Як навчити дитину вчитися». Його історія — це не лише про нагороди. Це розповідь про виїзд з окупації, роботу з переселенцями, надолуження освітніх втрат війни і про те, як урок може починатися так само напружено й чесно, як перші хвилини футбольного матчу.
Для батьків і вчителів ім’я Артура Пройдакова стало орієнтиром там, де бракує простих відповідей: як не відбити в дитини охоту вчитися, як говорити українською без примусу і що робити, коли школа після обстрілів і дистанційки вже не «як раніше».
З російськомовного Стаханова — у серце української філології
Кадіївка, яку багато хто досі пам’ятає як Стаханов, довгі роки жила в тіні русифікації. Українська мова там звучала рідко, а культурний горизонт часто обмежувався тим, що транслювали з екрана. У такій атмосфері хлопець із російськомовної родини раптом почав слухати «Океан Ельзи», читати Жадана, Андруховича, Любка Дереша. Це був не модний жест, а тихий внутрішній бунт: мова стала способом побачити іншу країну всередині власної.
Шкільна вчителька Валентина Колодяжна показала, що українська може бути красивою, а не лише «обов’язковою». У 2007 році Пройдаков вступив на факультет української філології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка й у 2012-му завершив магістратуру. Паралельно з навчанням він працював у міжнародному дитячому центрі «Артек» у Криму: спочатку педагогом-організатором, згодом заступником директора з педагогічної роботи. Саме там, серед підлітків з різних регіонів, він зрозумів, що школа — це не лише програма, а стосунки.
З 2011 по 2014 рік викладав філологічні дисципліни в Стахановському педагогічному коледжі. Після початку російської агресії на Донбасі погляди вчителя української мови розходилися з логікою так званої «ЛНР». У листопаді 2014-го він виїхав: був неодружений, «не було що втрачати», зате було бажання розвиватися в професії, а не виживати в інформаційній ізоляції. Далі були Ромни на Сумщині — заступник директора школи № 3, потім роки викладання в Роменському ліцеї № 1 імені Петра Калнишевського. Щоліта 2016–2019 років він працював у «Артек-Буковель». У 2020-му переїхав до Києва, почав викладати в приватній школі MIDGARD, одружився, згодом став батьком сина Марка.
У побуті він спілкувався російською приблизно до 24 років. Перехід на українську стався не з указу, а з музики, книжок і щоденної практики — саме тому його пізніше назвуть майстром «м’якої українізації».
Що насправді означає топ-10 Global Teacher Prize
Global Teacher Prize часто називають «Нобелівкою для вчителів». Національний етап в Україні Пройдаков виграв у 2021 році, ще до повномасштабного вторгнення. У 2023-му його ім’я оголосили серед десяти фіналістів світу — уперше в історії премії туди потрапив педагог з України. Церемонія проходила в Парижі під час сесії ЮНЕСКО. Грошову нагороду в мільйон доларів він не здобув, але сам факт фіналу став політичним і культурним жестом: українська школа воєнного часу перестала бути «локальною історією».
Для нього ця відзнака ніколи не була особистим п’єдесталом. У профілі на сайті премії зафіксовано іншу формулу місії: учитель відкриває двері в доросле життя, не ділить світ на чорне й біле і не тікає від ризиків. Після 24 лютого 2022 року він організував розмовний клуб української для переселенців у Коломиї, записував уроки для Всеукраїнської школи онлайн, вів вебінари з підготовки до НМТ у проєкті iLearn, став переможцем грантової програми Talents for Ukraine від KSE Foundation. Мова для нього — і зброя, і інформація, і спосіб повернути людині відчуття дому.
У 2025 році в інтерв’ю він знову говорив про готовність повернутися на Луганщину, коли регіон буде вільним. Це не пафосна обіцянка з трибуни. Це логіка людини, яка знає ціну виїзду і ціну повернення: інтегрувати окуповані колись території в сучасне європейське життя України не вийде самими гаслами — потрібні вчителі, програми української як іноземної для частини мешканців і довга, терпляча робота з травмою.
М’яка українізація: мова як середовище, а не як іспит
Найточніше слово до методу Пройдакова — не «пропаганда мови», а «середовище». Він не вимагає миттєвої чистоти вимови і не соромить тих, хто досі думає російською. Замість цього створює ситуації, у яких українська стає зручнішою, смішнішою, ближчою. Розмовні клуби, безкоштовні заняття на базі школи «МрійДій», онлайн-курс «МовиТи», подкасти з української літератури, Telegram-канал «ЗНО українська», який частково адмініструють самі учні, — усе це працює за одним принципом: людина має право помилятися вголос.
Парадокс його біографії допомагає краще, ніж будь-яка методичка. Людина зі Сходу, яка сама пройшла шлях перемикання мовного коду, не виглядає моралізатором із Києва. Батькам переселенців і вчителям із російськомовних громад це знімає захисний бар’єр. У 2025 році він фіксував тривожну деталь: на перервах знову частіше чути російську. Це не привід для паніки й не привід для заборон. Це сигнал, що середовище треба будувати щодня — у коридорі, у мемах, у футбольних розмовах, у спільних походах у кіно, а не лише на уроці синтаксису.
Для деокупованих територій він окремо наголошує: частині дорослих українська знадобиться як іноземна. Це твереза педагогічна позиція, а не політичний компроміс. Інакше школа знову перетвориться на поле сорому, а сором — найгірший учитель мови.
Урок як перші хвилини матчу: методика без страху перед TikTok
Пройдаков порівнює старт уроку з початком футбольного матчу: перші хвилини вирішують, чи клас увійде в гру. Тому він не починає з переказу правил. Він запускає гру, мем, коротке відео, провокаційне питання, інколи навіть діалог із ChatGPT. Цифрові сервіси для нього не «вороги навчального процесу», а матеріал, з якого діти вже живуть. Завдання вчителя — не заборонити цей матеріал, а зробити його інструментом мислення.
Креативні завдання тут важливіші за механічне відтворення правил. Учні не лише дивляться меми — вони їх створюють. Не лише читають текст — шукають у ньому сучасний конфлікт. Література перестає бути музеєм і стає розмовою про вибір, страх, гідність, гумор. Такий підхід особливо працює з підлітками, які втомлені від війни, сирен і дистанційки: їм потрібне відчуття агентності, а не ще одна порція «треба здати».
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли сильний за програмою клас повністю «глухнув» на класичній лекції, але оживав, щойно текст Шевченка чи Жадана зіставляли з їхнім власним досвідом переїзду. Саме це Пройдаков робить системно: урок є прологом до формування особистості, а не замкненою сорокахвилинною капсулою. Він спілкується з батьками, ходить з учнями на виставки, не ділить світ школи на «серйозне» і «позаурочне».
| Етап | Де і коли | Що змінилось у підході |
|---|---|---|
| Неформальна освіта | «Артек» у Криму, 2008–2011; «Артек-Буковель», 2016–2019 | Уміння тримати увагу різнорідної групи без оцінок і дзвінка |
| Державна школа Сходу і Сумщини | Кадіївка, Ромни, 2011–2020 | Робота в умовах обмежених ресурсів і після виїзду з окупації |
| Приватна школа і онлайн | MIDGARD, «МрійДій Київ», ВШО, iLearn, з 2020 | Гнучкі формати, цифрові інструменти, робота з освітніми втратами |
| Системна благодійність | Освітня фундація «МрійДій», з 2022–2023 | Масштаб: діти прифронтових громад, учителі, центри надолуження |
Дані таблиці узагальнені за відкритими біографічними матеріалами Вікіпедії та профілем педагога на сайті Global Teacher Prize.
«Ну хто так робить?!»: книжка, якої бракувало полицям
У 2025 році у видавництві Stretovych вийшла перша книжка Пройдакова — «Ну хто так робить?! Як навчити дитину вчитися» (близько 240 сторінок). Назва взята з фрази, яку вчителі колись кидали дітям замість пояснення. Автор свідомо перевернув її: замість докору — запрошення розібратися, чому дитина робить «не так» і як їй допомогти вчитися, а не лише виконувати.
Він писав текст близько півтора року, частину роботи — взимку та навесні 2025-го. Це не збірник пунктів «зробіть раз, зробіть два». За його словами, настрій книжки — «розмова на кухні за чашкою чаю»: історії, кейси, промахи, поради в кінці епізодів. Аудиторія ширша за вчителів. Це батьки, які хочуть, щоб дитина не просто «закінчила школу», а вміла планувати час, ставитися до оцінок без неврозу, читати не з-під палки, відпочивати якісно і розмовляти з педагогами як із партнерами.
На ринку довго стояла порожня полиця. Є переклади про фінську чи сінгапурську школу, є класика Сухомлинського й Макаренка, але майже немає нонфікшену від українського практика, який працює тут і зараз — між сиренами, НМТ, приватними й державними закладами, батьківськими чатами і дитячою втомою. Пройдаков відкрито каже: навчати сьогодні так, як навчали нас, уже не спрацює. Це не зневага до традиції. Це визнання, що світ учня змінився швидше за методичку.
Фундація «МрійДій» і довгий ремонт освіти після ударів
Благодійний фонд «Освітня фундація «МрійДій» зареєстрований у серпні 2022 року. Пройдаков є його виконавчим директором. Мережа «МрійДій» окремо розвиває школи й дошкільні простори, а фундація тримає соціальний контур: діти прифронтових і деокупованих громад, учителі, обладнання, психоемоційна підтримка, проєктне навчання підлітків.
За відкритими звітами організації, лише в напрямі надолуження освітніх утрат у 2023–2025 роках участь у заняттях взяли десятки тисяч дітей; окремі підсумки проєкту називають понад 47 тисяч учасників і покращення знань у 87,5% учнів за результатами оцінювання. Працювали сотні педагогів і десятки, а згодом і більше сотні центрів надолуження — зокрема в Сумській, Харківській, Одеській областях. Цифри з року в рік зростають, бо війна не «пауза в навчанні», а системний розрив.
Окремий сюжет — українські діти за кордоном. У Варшаві фундація розвивала культурно-освітній центр, де готують до НМТ, але також тримають творчість, дебати, відчуття спільноти. Частина випускників повертається в українські виші. Це відповідь на страх, що покоління «випаде» з країни не лише фізично, а й мовно та світоглядно.
За моїм досвідом спостереження за подібними програмами протягом останніх років, найламкіше місце — не відсутність підручника, а відсутність ритму. Дитина, яка рік вчилася в укритті або в чужій школі іншою мовою, потребує не «надогнати всю програму за місяць», а безпечне повторення малими кроками. Саме це фундація намагається ставити в центр, а не красиву звітність.
Поширені помилки, які гасять любов до навчання
Багато сімей і навіть сильних учителів наступають на ті самі граблі. Нижче — не мораль, а розбір, чому ці кроки шкодять.
- Оцінка як єдине мірило любові. Коли «ти молодець» звучить лише після дванадцяти балів, дитина вчиться не думати, а вгадувати очікування дорослого. Мотивація згорає в середній школі.
- Заборона гаджетів замість правил гри. Телефон уже є частиною культури підлітка. Повна заборона без альтернативи народжує подвійне життя: на уроці «правильно», вдома — тікток без рефлексії.
- Сором за акцент і кальки. Присоромлена мова не стає рідною. Вона стає територією тривоги. М’яка українізація працює через успішний досвід говоріння, а не через червону ручку на кожному слові.
- Домашнє завдання як продовження війни з дитиною. Три години над зошитом після восьми уроків і повітряної тривоги не додають знань. Вони додають відразу.
- Ігнорування освітніх втрат. «Усі так само відстали» — зручна формула, яка маскує прірву між міською школою з генератором і прифронтовим класом без інтернету.
Ці помилки виглядають дрібними, поки не складаються в характер. Дитина, яка кілька років чує лише «ну хто так робить», починає вважати, що навчання — це місце, де її завжди ловлять на слабкості.
Коли можна впоратися самим, а коли варто кликати фахівця
Не кожна шкільна криза потребує репетитора, психолога чи зміни закладу. Якщо дитина втомлена, але зберігає цікавість хоча б до однієї теми, якщо конфлікт з учителем разовий, якщо оцінки просіли після переїзду чи хвороби — часто вистачає режиму сну, чесної розмови й короткого плану на два тижні. Батьки можуть самі змінити тон перевірок: замість «чому знову помилка» запитати «де саме застрягло».
Інша справа, коли з’являються стійкі сигнали: повна відмова сідати за уроки, панічні атаки перед контрольною, агресія після школи, різке мовне відкочування в підлітка, який щойно почав говорити українською, або прогалина в два-три роки з ключових предметів. Тут уже не працює «ще трохи потерпіти». Потрібен педагог з досвідом надолуження, інколи дитячий психолог, інколи інша модель школи — повний день, менші групи, гібрид.
Правило просте: якщо боротьба за уроки вже руйнує стосунки в родині, навчальний процес треба зупиняти як війну і збирати заново як співпрацю. Оцінка за чверть дешевша за довіру.
Питання, які реально ставлять про Артура Пройдакова
Він справді перший українець у топ-10 світу? Так. У 2023 році Global Teacher Prize уперше включила українського вчителя до фінальної десятки. Національну премію він виграв раніше, у 2021-му.
Чи можна застосовувати його методи в звичайній державній школі, а не лише в приватній? Частину — так: сильний старт уроку, робота з мемами й короткими текстами, розмовні формати, залучення учнів до ведення каналу чи проєкту. Частину складніше масштабувати без зміни навантаження і кількості дітей у класі. Саме тому він підтримує логіку профільної школи: у старших класах розфокус на десяток предметів краде увагу від тих, які дитина реально складатиме.
Книжка — це методичка для вчителів? Ні. Це радше місток між батьками, дітьми й школою. Учитель знайде там кейси, батько — мову, якою можна говорити про навчання без війни за щоденник.
Що він думає про повернення на Схід? Відкрито каже, що готовий їхати працювати на Луганщину після справедливого завершення війни. Для нього це не ностальгія за дитинством, а педагогічне завдання інтеграції.
Короткий чек-лист, якщо хочете вчитися «по-пройдаковськи»
- Перевірте, чи є в домі або класі безпечне місце говорити українською без сорому за помилку.
- Замініть одну заборону на одне правило: не «ніякого тіктоку», а «один мем — один коментар своїми словами».
- Почніть урок або домашнє завдання з гачка на 3–5 хвилин, а не з переліку параграфів.
- Окремо запишіть освітні втрати дитини: не «все погано», а два-три конкретні вміння, які треба повернути.
- Раз на тиждень розмовляйте з дитиною не про оцінки, а про те, що було цікаво або незрозуміло.
- Якщо ви вчитель — знайдіть один канал, де учні можуть бути співавторами, а не лише виконавцями.
- Якщо ви батьки — прочитайте хоча б кілька розділів книжки Пройдакова не як інструкцію, а як привід змінити тон розмови вдома.
Артур Пройдаков не пропонує чарівної кнопки. Він пропонує довший шлях: мову як дім, урок як зустріч, школу як місце, де можна помилятися й усе одно лишатися своїм. Для країни, яка кілька років учить дітей під сиренами, цього виявляється більше, ніж ще однієї реформи на папері.