У Закарпатті 128 бригада загиблі — це не абстрактний рядок у стрічці новин, а конкретні прізвища з Мукачева, Ужгорода, Хуста, Виноградова і гірських сіл. Штаб з’єднання стоїть у Мукачеві, 15-й окремий гірсько-штурмовий батальйон — в Ужгороді. Похоронні процесії й «живі коридори» тут уже кілька років стали частиною міського ритму нарівні з чергами на кордоні й роботою ТЦК.
Офіційний сайт бригади викладає власну історію так: у 1992-му особовий склад одним із перших склав присягу Україні, у 2000-му з’єднання отримало почесне найменування «Закарпатська», бойове хрещення припало на 2014 рік, а з 24 лютого 2022-го підрозділи тримали Запоріжжя, Херсонщину, Бахмутський напрямок і знову запорізькі рубежі. Повна зведена цифра втрат від командування станом на 2026 рік не оприлюднена. Саме тому хронологія важливіша за гучні оцінки: дати показують, де бригада була і коли в краї з’являлися нові імена на дошках і вулицях.
Нижче — послідовність етапів, перевірені цифри там, де їх підтвердили сама бригада, укази чи місцева влада, і розбіжності там, де джерела не збігаються.
1. Формування та початок операцій
Родовід частини ведуть від 12 липня 1922 року. Для краю важливіші інші дати. 19 січня 1992 року особовий склад тодішньої 128-ї дивізії склав присягу народу України. 10 січня 2000 року указом президента з’єднанню присвоєно найменування «Закарпатська» — після участі військових у ліквідації наслідків повеней 1998 і 2001 років. Директивою міністра оборони від 18 червня 2004 року дивізію переформовано на бригаду; новий штат діяв з 1 грудня 2004-го. Гірсько-штурмовою бригада стала 1 червня 2018 року, тоді ж змінила нарукавний знак.
База — Мукачево, в/ч А1556, оперативне командування «Захід». Підрозділи комплектували з усього Закарпаття; у складі здавна служили українці, угорці, румуни, словаки. Звідси народна назва «Закарпатський легіон». У 2014-му бригада вийшла на Луганщину: Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Станиця Луганська, бої за Луганський аеропорт. У січні–лютому 2015-го тримала ділянки Дебальцівського плацдарму, зокрема висоту 307,9 біля Санжарівки 25 січня. 18 лютого 2015-го з’єднання вивели з оточення. Цей вихід досі щороку поминають у Мукачеві.
2. Ключові дати боїв і місцезнаходження
Повномасштабне вторгнення застало бригаду на запорізькому напрямку. 24 лютого 2022 року її підрозділи зустрічали колони, що йшли з півдня. Окремі групи в останні дні лютого воювали під Васильковом на Київщині: 26 лютого 2024 року там відкрили дошку восьми загиблим із бригади. У квітні 2022-го частини діяли на Луганщині біля Кремінної. 6 травня 2022 року указом президента бригаду відзначено почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
Наприкінці літа 2022-го з’єднання перевели на Херсонщину. 3 жовтня звільнено Миролюбівку, далі — низку сіл правого берега Дніпра. 2 вересня 2022 року в області оголосили день жалоби за сімома закарпатцями зі складу бригади. З грудня 2022-го підрозділи тримали ділянку Яковлівка — Соледар — Парасковіївка. На початку січня 2023-го бригаду повернули на Запоріжжя. З 7 по 19 червня 2023 року її сили звільнили Лобкове і П’ятихатки. Далі — оборона зайнятих рубежів на Оріхівському напрямку.
| Період | Де діяла бригада | Зафіксована подія |
|---|---|---|
| 2014 — лютий 2015 | Луганщина, Дебальцеве | Аеропорт, Станиця, вихід 18.02.2015 |
| 24.02.2022 — весна 2022 | Запоріжжя, Васильків, Кремінна | Перші бої повномасштабної війни |
| літо — осінь 2022 | Херсонщина | Миролюбівка, 3.10.2022 |
| грудень 2022 | Бахмутський напрямок | Яковлівка, Соледар |
| 7–19.06.2023 | Запорізька область | Лобкове і П’ятихатки |
| 03.11.2023 | с. Зарічне, Запоріжжя | Ракетний удар по шикуванню |
Джерела: офіційна сторінка 128 ОГШБр, укази Президента України, повідомлення обласної влади Закарпаття, 2014–2023.
Етапи накладаються. Поки одні батальйони штурмували посадки на Херсонщині, інші вже готували ротацію. Після П’ятихаток настає довга оборона: строки «до наступної ротації» зриваються через брак піхоти. У публічних інтерв’ю бійці бригади згадують виходи на місяці, а не на тижні.
3. Загиблі і затримані: цифри і факти
Командування не публікує повного реєстру втрат за 2022–2026 роки. Відкриті підрахунки розходяться і не замінюють офіційного обліку. Станом на листопад 2017 року в українській Вікіпедії, з посиланням на відкриті списки, для бригади названо 144 загиблих за період АТО. 16 липня 2019 року в Ужгороді на меморіалі 15-го батальйону викарбували 52 імена полеглих 2014–2018 років. Це не вся бригада і не вся війна.
Важливо. Єдина цифра, яку після 2022 року прямо підтвердила сама 128-ма бригада, стосується удару 3 листопада 2023 року в селі Зарічне: 19 загиблих військових. Народний депутат Олексій Кучеренко тоді назвав 28 загиблих і 53 поранених. За даними BBC News Україна, загинули також двоє цивільних. У Закарпатті оголосили триденну жалобу. Командира Дмитра Лисюка відсторонили. Станом на вересень 2026-го розслідування ДБР триває без оголошених підозр.
Імена стають відомими через громади, а не через зведену відомість Генштабу. 16 грудня 2022 року біля Яковлівки загинув 22-річний командир мінометної батареї Володимир Лободюк; 24 лютого 2024-го йому посмертно присвоєно звання Героя України. Серед загиблих 3 листопада 2023-го громади назвали ужгородця Сергія Кузнєва і виноградівця Дмитра Мілютіна. Полонених і зниклих безвісти бригада окремим реєстром не публікує. Шукати статус людини треба через Національне інформаційне бюро (короткий номер 1648) і Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими (0 800 300 529).
4. Спогади і свідчення
Відкриті розмови бійців рідко дають «велику стратегію». Вони фіксують побутові строки. 40-річний Сергій з-під Ужгорода 24 лютого 2022-го вранці отримав повістку, в обід уже був у списках бригади, за півтора тижня — на Запоріжжі. Для нього найважчим став Бахмутський напрямок: саме там загинув Лободюк. Навесні 2023-го Сергій підписав трирічний контракт — у той момент ВЛК у частині частіше проходили ті, хто хотів звільнитися.
Штурмовик із позивним «Інженер» описував позиції біля Яковлівки на початку 2023-го: за два тижні біля ніг назбиралося стільки гільз, що ящик під них став непотрібний. Пізніше він підірвався на міні, сім місяців провів у госпіталях і переніс дев’ять операцій. Офіцер 3-го гірсько-штурмового батальйону Олексій у матеріалі «Української правди» 2026 року розповів про 343 дні безперервного перебування на передку — з 1 квітня 2025-го до 8 березня 2026-го. Такі строки пояснюють, чому поховання в краї йдуть не «пакетами після великої битви», а майже щотижня, навіть коли бригада формально стоїть в обороні.
5. Меморіали і пам’ять
В Ужгороді 16 липня 2019 року на території частини по вулиці Другетів відкрили монумент 15-му батальйону з 52 іменами. У Мукачеві 3 липня 2023-го в Центральному парку встановили дерев’яну стелу роботи Івана Халуса з едельвейсом шеврона. Щороку 18 лютого в меморіальному парку на вулиці Духновича громада збирається на річницю виходу з Дебальцевого. Панахиди правлять і на Кальварії в Ужгороді.
Імена закріплюють у топоніміці. Вулиці 128-ї бригади є в Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Сваляві, Тячеві, Виноградові, Іршаві, а також у селах Драгово, Ільниця, Минай, Новоселиця, Терново. В Ужгороді окремо названо вулицю Героїв 128-ї бригади. У вересні 2026-го міська рада посмертно присвоїла звання «Почесний громадянин Ужгорода» 92 захисникам — не лише зі складу цієї бригади, але серед них є й її бійці. У громадах ставлять окремі дошки: у вересні 2026-го в Міжгір’ї відкрили пам’ятні знаки Ярославу Поповичу зі 128 ОГШБр (загинув у квітні 2023-го) та Івану Малеті.
Архіву «всіх загиблих 128-ї» держава в одному вікні не зібрала. Працюють Книга пам’яті полеглих за Україну, відкриті списки громад і сторінки бригади. Повідомлення про прощання публікують міські та селищні ради: дата храму, маршрут «живого коридору», прохання не паркувати авто на шляху процесії.
Що це означає для вас
Якщо шукаєте конкретну людину зі складу 128 ОГШБр, порядок такий. Спочатку — ТЦК громади, де військового призвали або де стоїть на обліку родина, і письмова заява до Національного інформаційного бюро за номером 1648. Паралельно — Координаційний штаб, 0 800 300 529, якщо є підозра на полон або зникнення. Поховання і соціальні виплати оформлюють через місцеву раду та Пенсійний фонд після офіційного підтвердження статусу.
На практиці в Ужгороді й Мукачеві це виглядає так. Громада дає оголошення за 1–2 дні до прощання. Процесія йде від храму до кладовища або меморіалу. Родині потрібні свідоцтво про смерть, витяг із ТЦК і рішення комісії про встановлення статусу загиблого захисника. Строк розгляду документів у різних громадах різний, але без цього пакета виплати і пільги на поховання не запускають. Дати на стелах і вулицях з’являються пізніше за похорон: між загибеллю і дошкою минають місяці, інколи роки.
Хронологію легко збити, якщо змішати три різні реєстри: список АТО до 2018-го, імена після 24 лютого 2022-го і окремий епізод Зарічного. Для краю це різні хвилі пам’яті. Перша вже викарбувана на Другетів і в парку Мукачева. Друга досі поповнюється оголошеннями рад. Третя — 19 підтверджених бригадою прізвищ від 3 листопада 2023-го — досі чекає кінця слідства. Поки зведеної державної цифри немає, найточніший орієнтир для родини залишається не «загальна статистика бригади», а дата, місце й документ на конкретне прізвище.